У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, отаман був нагороджений орденом Андрія Первозванного, йому було присвоєно чин ґенерал-лейтенанта. Тоді серед російських вельмож стало модним записуватися в реєстр Війська Запорозького. Записалися і новоросійський ґенерал-губернатор Григорій Потьомкін, і Михайло Кутузов. Іншою ж рукою князь Потьомкін готував знищення Січі Запорозької. 23 квітня 1775 року він виступив на засіданні уряду з проектом її ліквідації. 4 червня (17-го за н. ст.) за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням ґенерал-поручика Петра Текелія, повертаючись із війни, обступило Січ, яка була тоді на річці Підпільній. Хоч козаки поривалися до бою, та отаман велів не чинити опору: на Січі в той час було всього кількасот козаків. Завойовники пограбували військову скарбницю, військові припаси, архів, церкву. Отаман Петро Калнишевський, а разом з ним військовий писар Іван Глоба, військовий суддя Павло Головатий, військовий старшина Андрій Порохоня, полковники Чорний, Степан Гелех, Іван Кулик, Іван Ґараджа, курінні отамани Осип Паралич, Мусій Головко та інші були заарештовані.
3 серпня Катерина ІІ видала маніфест, яким оголосила, “что нет теперь более сечи Запорожской в политическом ея уродстве”. Шість пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та в намаганні створити незалежне управління. Мовляв, оскільки ці землі не належали раніше Речі Посполитій, то й не могли бути козакам ніким надані, а Росією вони “приобретены” від Порти Оттоманської унаслідок війни. Як відомо, «где русский лапоть ступил – там исконно русское». Байдуже, що Запорозька держава там фактично проіснувала майже два століття, у ній навіть виробився свій адміністративним поділ на паланки. Весь текст »
Минулий навчальний рік став багато в чому знаковим для нашого об’єднання. З моменту заснування «Форуму» в грудні 2009 р. протягом восьми місяців до липня включно було сформовано актив нашого об’єднання, визначено внутрішню організаційну структуру, проведено більше десяти культурно-просвітницьких заходів й акцій національної солідарності. Серед них перша – вшанування пам’яті Героїв Крут на Аскольдовій могилі 29 січня 2010 р., а остання – участь у Хресному ході на свято рівноапостольного великого князя Володимира – хрестителя Київської Русі (28 липня), організованому Українською православною церквою Київського патріархату. Активність «форумчан» була помічена не лише колегами на історичному факультеті Київського національного університету – де зародилася наша громада, а й у патріотичному середовищі Києва. Особливо знаковим стало передання у відання нашої громади історико-культурологічного товариства «Герої Крут», яке від часу його заснування в 1997 р. очолював відомий представник української інтелігенції, щирий патріот, народний артист України Ярослав Гаврилюк (п. Ярослав з гідним поваги благородством передав товариство «Герої Крут» у відання молоді, надаючи й зараз важливу допомогу, будучи почесним членом організації – дай Бог йому довгих років та творчих успіхів!). Зараз завершено процес перереєстрації цієї громадської організації у зв’язку зі зміною юридичної адреси, статуту й керівництва об’єднання. На сьогодні наше громадське об’єднання нараховує близько 30 членів – викладачів, аспірантів та студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Ніжинського університету імені Миколи Гоголя. Наважусь стверджувати, що це люди, які налаштовані на дієву участь у патріотичному русі, на утвердження української ідеї в студентському середовищі та в більш широкому колі інтелігенції. Особливо нас надихає те, що ідея консолідації освіченої української патріотичної молоді знаходить підтримку саме серед студентів – нашої майбутньої еліти! 
27-28 липня 2010 р. в Києві відбулися загальноцерковні урочистості, присвячені дню Хрещення Руси-України та пам’яті рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. Очолив богослужіння Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні майже всіх єпископів та представників духовенства з усіх єпархій Київського Патріархату. На богослужіннях також молилася делегація Чорногорської Православної Церкви на чолі з митрополитом Михаїлом.
Після завершення Божественної літургії від Володимирського собору до пам’ятника князю Володимиру вирушив Хресний хід. Незважаючи на численні перешкоди, через які кілька тисяч віруючих не змогли потрапити на богослужіння у Київ, Хресний хід зібрав понад 20 тисяч чоловік, з яких понад 1,5 тисячі становили священики. Довжина Хресного ходу від голови до кінця колони склала понад кілометр, а загальна тривалість шляху – близько 2,5 кілометрів. Незважаючи на спекотну погоду та поважний вік – 81,5 рік – Предстоятель, Святійший Патріарх Філарет не тільки звершив двогодинну Божественну літургію, але й пройшов весь шлях ходу та очолив біля пам’ятника князю Володимиру молебень. 
Священний Синод УПЦ Київського Патріархату з сумом відзначає, що на фоні зрушень у справі подоланні церковного розділення в Україні, які сталися внаслідок діяльності робочих груп Київського Патріархату та УПЦ (МП) з підготовки до діалогу, позиція, зайнята Священним Синодом РПЦ на своєму засіданні 26 липня 2010 р. щодо церковної ситуації в Україні, є неконструктивною. У своєму «Зверненні» Синод РПЦ фактично повторив ту безплідну риторику, яку Московський Патріархат проголошував щодо церковної ситуації в Україні 10-15 років тому – так, ніби за ці роки нічого не змінилося, а її безперспективність не стала очевидною.
27 липня о 9-30 політичні партії та патріотичні організації всупереч міліцейському свавіллю в оточенні бійців спецпідрозділу “Барс” (у повному бойовому спорядженні) розпочало акцію протесту проти приїзду Владіміра Ґундяєва (”патріарха Кіріла”) поблизу Українського Дому у Києві.
Після закінчення вистави продовжується пікет проти приїзду спецемісара Кремля Владіміра Ґундяєва (”патріарха Кіріла”). Учасники акції тримають величезний національний прапор та плакати: “Геть московського попа”, “За Єдину Помісну Православну Церкву з центром у Києві”, “Московський Пархат – духовний окупант!”, “Геть Московських окупантів! Геть московських холуїв”, “Українське православ’я проти московського мракобєсія”.
Київрада пішла на «компроміс». Більшу частину столичної вулиці Мазепи — від площі Слави до площі Великої Вітчизняної війни — перейменовано на Лаврську. З ім’ям видатного, проте незручного для Російської імперії українського гетьмана Мазепи залишилося лише десять будинків. Але голосували за перейменування не російські імперіалісти, а слуги українського народу, яких ми з вами годуємо та забезпечуємо робочим місцем.
6 липня 2010 року патріотичні організації столиці провели пікетування Вищого адміністративного суду України, де відбувався розгляд касаційної скарги ВО “Свобода” на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду про визнання незаконним Указу Президента про присвоєння Роману Шухевичу звання Героя України. Натомість Суд закрив справу за касацією сина Романа Шухевича – Юрія Шухевича, щодо визнання незаконним рішення Донецького апеляційного адміністративного Суду, який визнав незаконним указ президента Ющенка.
Близько 100 активістів прийшли підтримати Указ Президента про нагороду званням Героя України Романа Шухевича та Степана Бандеру. Пікетувальники тримали гасла “Бандера, Шухевич – герої народу! Вони воювали за нашу свободу”, “Героям УПА – слава! Українцям – сильну державу!”, “Влада ідіотів судить патріотів” та інші. Гасла пікетувальників було добре чутно в залі суду.
Нещадавно в Луганську, під охороною міліцейських кордонів, місцевий «регіональний» бомонд урочисто відкрив пам’ятник вихідцям із Луганщини — жертвам ОУН–УПА. 
Біля селища Биківня у 1930-х – початку 1940-х років таємно здійснювались масові поховання осіб, репресованих і страчених у Києві органами НКВС. 
Щороку родичі, друзі, діти та онуки знищених комуністичним режимом українців приходять до Биківні, навіть якщо кістки батьків і дідів спочивають в далекім Сибіру чи місця їх могил взагалі невідомі.
22 травня 2010 року члени Форуму державницької інтелігенції – викладачі та студенти Київського національного університету та Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя прийняли участь в мітингу-реквіємі з нагоди 149-й річниці перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі, який відбувся біля пам’ятника Кобзареві у столиці. Разом з іншими націонал-патріотичними організаціями поклали квіти до монументу. Після мітингу члени Форуму державницької інтелігенції вшанували пам’ять Великого Кобзаря відвідавши столичний Музей Тараса Шевченка. 
